Читати книгу - "Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України"

По всій Україні в першій половині літа цвіте одна з найулюбленіших рослин українського народу – калина. Вона оспівана в народних піснях, казках, переказах, її здавна вважають символом ніжної дівочої вроди та жіночої плодовитості. Калина – символ вогню, сонця, неперервності життя, роду українців, України, батьківщини, дівочої чистоти й краси, вічної любові, кохання, вірності, гармонії життя та природи, материнства, плодючості, символ нескореності та стійкості, українського козацтва, незрадливої світлої пам’яті, єдності нації, потягу до своїх традицій, звичаїв.

Колись був звичай: на весільному столі перед молодими ставили букет з гілочок калини та дуба – знак краси й міцного кохання. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом – як символи дівочої краси й ніжності та чоловічої сили й міцності.

Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок. З калини батько робив синові сопілочки, а слабеньким дівчаткам-немовляткам – колисочку.

Звідки пішла назва «калина»? Розповідають таку легенду.

Було це дуже давно. Налетіли одного разу на Україну турки, а з ними чимало греків. Розійшлася тоді чутка, що головного воєводу поранено. Тому, хто його вилікує, обіцяли таку винагороду, яку загадає. Тоді прийшла в табір Пелагея, дівчина дуже вродлива й горда. Вона пообіцяла вилікувати грека, але тільки за умови, що він ніколи більше не нападатиме на Україну. Грек забрав Пелагею до Греції. Прощаючись із сестрою Калиною, дівчина сказала: «Твоїм ім’ям, сестро, назву рослину, яку найбільше люблю. Коли цвіте вона, соловей прославляє її красу. Коли восени на ній червоніють дивні китиці ягід, налитих ніби самою кров’ю щедрої нашої землі, вони повертають здоров’я людям. Буде вона зватись, як ти, – калина».

Кущ калини садили на могилі козака або чумака, який загинув.

Оспівана калина в поезіях Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. До речі, Леся Українка написала вірш «Калина» після похорону свого коханого Сергія Мержинського, вилила в ньому свій біль.

«Без верби й калини нема України!» Саме ці дві рослини символізують нашу державу. Про них складені перекази, легенди, пісні, їх прославляють і шанують. Досі родповідають таку легенду.

Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: усі трави з землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб українську землю завоювати, напустити на людей хвороби і зло.

Пішла дівчинка в ясний день горобчиків годувати, льон, дощем прибитий, із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла та краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос: «Калино, Калино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це уваги. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, маленька пташина знесла їх крилом. Вдруге воду до губ піднесла – і навік деревом-калиною над водою зросла…

Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю та проросла над нею вербицею. Минуло відтоді багато років, та матуся-верба досі оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.

Рута-м’ята – це символ очищення, дівочості, цнотливості, відвернення злих духів. У народній поезії українців це поширений фольклорний символ. Вінок із рути означав дівування. Часто рута символізує розлуку, самотність, нерозділене кохання.

Мальва – це символ найдорожчого, любові до рідної землі, до народу. Не було села, а в ньому хати, де б не росли під вікнами мальви – прекрасні обереги нашої духовної спадщини. Усім, хто вирушав у далеку дорогу, ці квіти нагадували – там земля мила, де мати родила!

Символом краси та кохання є троянда. Ця гарна квітка прославлена всіма давньогрецькими й римськими поетами. Про неї складено багато казок і пісень.

У давніх римлян було заведено гостей прикрашати трояндами, у будинках розвішували букети троянд. У Давній Греції троянда присвячувалась Афродиті й Діонісу, була символом кохання та смерті. Але не тільки красою радує нас троянда, вона має також цілющі властивості. Трояндове масло використовують для виготовлення багатьох ліків.

На монетах острова Родос, ім’я якому дала троянда, зображена ця красива квітка.

У Болгарії троянду шанують особливо. Вона стала одним із головних символів країни. Про троянди тут написано багато пісень, а місцеві художники часто малюють її на своїх картинах. Троянда присутня в літніх національних обрядах, часто трапляється в народних вишивках. Наприкінці травня – на початку червня, за традицією, у Болгарії проводиться фестиваль троянд.

Щойно сніг зійде з пагорбів і сильніше пригріє сонечко, з’являються перші весняні квіти – підсніжники. З глибокої давнини підсніжник вважали символом надії. Свою назву рослина отримала завдяки тому, що першою появляється з під снігу.

Легенда розповідає, що, коли Адама та Єву виганяли з раю, йшов сніг і Єва замерзла. Щоб її втішити, кілька сніжинок перетворилися на квіти підсніжника, провісника тепла та надії на краще майбутнє.